Репутація України падає через безкарність влади – британський політолог
Віталій Єреміца | Радіо Свобода
«Тоді навіщо співробітничати з такою державою?» – формулює британський політолог думки європейських бізнесменів.
– Інтернет-видання EUobserver щойно опублікувало свідчення європейських дипломатів щодо безкарності злочинців в Україні та погіршення іміджу держави, яка прагне інтегруватися до об’єднаної Європи...
– Проблема, з якою зіштовхнувся Євросоюз і яку також пред’являють українській владі, – це вибіркове судочинство. Складається враження, що деяких людей там судять, а інших – ні, навіть попри те, що їх однаково підозрюють у корупції, чи у скоєнні злочинів. Справи (вказані у EUobserver), тільки посилюють критику, яку Євросоюз вже висловлював щодо офіційного Києва. Йдеться про засудження на декілька років в’язниці колишнього прем’єра Тимошенко та інших членів її уряду. ЄС вважає, що це – не звичайні покарання, а випадки селективних судових розправ. Це – політична боротьба із застосуванням кримінальних та судових засобів. Проти цього й виступає Євросоюз.
– Країнам-кандидатам на членство в ЄС висуваються чіткі умови, зокрема, викорінення корупції, злочинності та повага до демократичних принципів. Україна – не є кандидатом, хоч і прагне цього статусу. Чим керується Європа, критикуючи ситуацію в українській державі? Може, бояться експорту українського криміналітету?
– Насамперед, це погано для самих громадян України. Власне, Євросоюз не дуже лякають явища, які там відбуваються. Але через те, що Україна – один із найважливіших партнерів та сусідів, європейська співдружність доволі занепокоєна її ситуацією. До того ж, ця держава – найперша на шляху структурного співробітництва з ЄС, не говорячи вже про угоду про асоціацію, яка мала ще більше поглибити ці зв’язки. Але випадки регулярної безкарності тих, хто наближений чи пов’язаний із нинішнім режимом, вибіркові суди, неповага до верховенства права – все це викликає серед європейців думки, на кшталт, «навіщо нам співробітництво з такою країною»? Коли бачиш, що правил ведення чесного бізнесу там не дотримуються, наближеним до уряду дають різні дозволи, а решті – відмовляють, (європейські підприємці) просто відкидають всі ці задуми.
– Відомо, що в одних країнах ЄС сприйняття України, як потенційної частини європейського блоку, дуже відрізняється від інших. Проте, останнім часом, традиційні держави-друзі усередині ЄС критикують Київ значно більше за інших. Як це пояснити ?
– Відмінності у поглядах (між державами ЄС) добре відомі. Але якоюсь мірою, це нормально: скажімо, Іспанія набагато більше зацікавлена у Північній Африці, ніж в Україні. Причина в географічному розташуванні, політичних пріоритетах урядів тих чи інших держав. Очевидно, що група центральноєвропейських країн – Польща, Латвія, Литва чи Словаччина – хотіла б бачити Україну якомога ближче до Євросоюзу. Водночас, саме вони значно більше занепокоєні тим, що в ній діється. Тому, з тієї ж Польщі лунає найбільше критики нинішнього українського режиму. Варшава знає, якою ціною здобувається місце в Євросоюзі, тому й засуджує відступи від демократії, особливо, політичні переслідування, як ми бачимо у справі колишнього Прем’єр-міністра Тимошенко.
20 березня 2012р.
– Інтернет-видання EUobserver щойно опублікувало свідчення європейських дипломатів щодо безкарності злочинців в Україні та погіршення іміджу держави, яка прагне інтегруватися до об’єднаної Європи...
– Проблема, з якою зіштовхнувся Євросоюз і яку також пред’являють українській владі, – це вибіркове судочинство. Складається враження, що деяких людей там судять, а інших – ні, навіть попри те, що їх однаково підозрюють у корупції, чи у скоєнні злочинів. Справи (вказані у EUobserver), тільки посилюють критику, яку Євросоюз вже висловлював щодо офіційного Києва. Йдеться про засудження на декілька років в’язниці колишнього прем’єра Тимошенко та інших членів її уряду. ЄС вважає, що це – не звичайні покарання, а випадки селективних судових розправ. Це – політична боротьба із застосуванням кримінальних та судових засобів. Проти цього й виступає Євросоюз.
– Країнам-кандидатам на членство в ЄС висуваються чіткі умови, зокрема, викорінення корупції, злочинності та повага до демократичних принципів. Україна – не є кандидатом, хоч і прагне цього статусу. Чим керується Європа, критикуючи ситуацію в українській державі? Може, бояться експорту українського криміналітету?
– Насамперед, це погано для самих громадян України. Власне, Євросоюз не дуже лякають явища, які там відбуваються. Але через те, що Україна – один із найважливіших партнерів та сусідів, європейська співдружність доволі занепокоєна її ситуацією. До того ж, ця держава – найперша на шляху структурного співробітництва з ЄС, не говорячи вже про угоду про асоціацію, яка мала ще більше поглибити ці зв’язки. Але випадки регулярної безкарності тих, хто наближений чи пов’язаний із нинішнім режимом, вибіркові суди, неповага до верховенства права – все це викликає серед європейців думки, на кшталт, «навіщо нам співробітництво з такою країною»? Коли бачиш, що правил ведення чесного бізнесу там не дотримуються, наближеним до уряду дають різні дозволи, а решті – відмовляють, (європейські підприємці) просто відкидають всі ці задуми.
– Відомо, що в одних країнах ЄС сприйняття України, як потенційної частини європейського блоку, дуже відрізняється від інших. Проте, останнім часом, традиційні держави-друзі усередині ЄС критикують Київ значно більше за інших. Як це пояснити ?
– Відмінності у поглядах (між державами ЄС) добре відомі. Але якоюсь мірою, це нормально: скажімо, Іспанія набагато більше зацікавлена у Північній Африці, ніж в Україні. Причина в географічному розташуванні, політичних пріоритетах урядів тих чи інших держав. Очевидно, що група центральноєвропейських країн – Польща, Латвія, Литва чи Словаччина – хотіла б бачити Україну якомога ближче до Євросоюзу. Водночас, саме вони значно більше занепокоєні тим, що в ній діється. Тому, з тієї ж Польщі лунає найбільше критики нинішнього українського режиму. Варшава знає, якою ціною здобувається місце в Євросоюзі, тому й засуджує відступи від демократії, особливо, політичні переслідування, як ми бачимо у справі колишнього Прем’єр-міністра Тимошенко.
20 березня 2012р.
